Окремо хочеться поділитися вреженнями від екскурсії в село Рукомиш та зустрічі з отцем Михайлом, який у щирій бесіді з молоддю поєднав історію, духовність, мистецтво, виявляючи неабияку обізнаність та вміння знаходити напутні слова.Рукомиш - ще одне цікаве місце в околицях Бучача. Це маленьке село з населенням всього 400 мешканців, відоме завдяки давньому скельному монастирю на березі річки Стрипа. Перша письмова згадка про Рукомиш відноситься до 1453 року. Але вважається, що перші монахи з'явилися тут наприкінці ХІІІ століття, рятуючись від татаро-монгольської навали, що охопила Київську Русь. Начебто тоді на вершині гори ченці збудували капличку Св. Бориса і Гліба і видовбали дві печери: одну - для богослужінь, іншу - для помешкання.
Спочатку в обителі жили два ченці, а згодом їх кількість збільшилася до восьми. У 1712 році в монастирі оселилися ще троє монахів-василіян з Бучача.
До наших днів зберігся видовбаний у скелі з назвою "Божий гриб" печерний храм площею близько 25 кв. метрів. Церква була місцем молитви у всі часи свого існування
У 1768 році на місці старої монастирської церкви Фадей Венгерський збудував новий кам'яний храм, який було освячено деканом отцем Хадзинським під титулом Св. Онуфрія. Товщина стін храму сягає 1,5 метрів, що дозволяє припустити, що церква мала виконувати і оборонні функції. Протягом багатьох років браму Онуфрієвської церкви прикрашала фігура Св. Онуфрія, створена в кінці 1750-х роках геніальним майстром, скульптором Іоганном Пінзелем. Після відродження монастиря у роки незалежності скульптуру перенесли до храму.
Поруч з церквою - маленький водоспад, який утворює басейн з водою, яку вважають цілющою.
На території монастиря споруджено Хресну дорогу.
Рукомиш для делегації Тернопільського району став місцем, яке спонукає до роздумів, вдосконалення та прояву віри і любові до ближнього як до самого себе!
Немає коментарів:
Дописати коментар